https://garret-lab.dreamwidth.org/122979.html



После месяца жизни в селе Усатове, которое почти примыкает к Одесе с севера (в маршрутном автобусе 87Т до улицы Успеньской ехать минут 25), можно уже поделиться некоторыми впечатлениями (хотя описывать самое мощное из впечатлений, полуторачасовую задержку при пересечении польско-украинской границы, я пока не готов).

Курят в городе все (включая женщин), всё время, и везде (но не в помещениях, слава аллаху). Смрад на тротуарах стоит фантастический. Сюда же можно добавить и вонючий выхлоп из автомобилей и из генераторов на тротуарах (хотя в сценарий отключения электричества я попал лишь однажды).

Среди стройного, худого, красивого большей частью населения выделяются пузатые дядьки средних лет на очень приличных машинах. Наверное, это и есть знаменитые мафиози.

Сирены у нас в селе Усатове воют нечасто, но удивительно противно. Звуки от работы ПВО (и от взрывов боевых частей, наверное) меня пугают меньше, особенно среди ночи.

Людей в военной форме не очень много, и почти все они из возрастной группы "45 - 55" или около того.

Женщин на улице, в магазинах, в транспорте намного больше. В разы.

Случайно услышанные обрывки разговоров прохожих преимущественно крутятся вокруг денежных проблем. Следствие инфляции, полагаю (в мае она была около 16% в годовом пересчёте).

Буквально все мои собеседники обязательно говорили о коррупции.

Очень много пожилых людей.

Почти у каждого моего собеседника кто-то из семьи служит в действующей армии. Почти у каждого есть члены семьи за границей. Обычно дети-внуки.

Много машин, которые уже не должны передвигаться самостоятельно (вроде Жигулей выпуска 80-х годов прошлого века), но они всё равно передвигаются, и очень резво.

Очень много малюсеньких европейских машинок, которых я вообще никогда раньше не видел: Мерседесики величиной с Запорожец, или вагончики Рено размером с крупную детскую коляску.

У местных жителей ненависть к кацапам уже давно перешла из острой фазы в фазу хроническую. У меня пока острая фаза продолжается.

Булыжные мостовые города Одесы не приспособлены для передвижения по ним автобусов или любого другого колёсного транспорта! Хорошо, что их осталось не так много.

Удивительно профессиональные продавцы в любых магазинах. Удивительно непрофессиональные сотрудники в большинстве государственных и благотворительных организаций.

В селе Усатове есть отличная трёхэтажная средняя школа с большим стадионом и стайками учеников вокруг (думаю, летние каникулы уже начались). Вообще село напоминает довольно зажиточный пригород где-нибудь возле Сан-Хозе, только без всякого участия архитектурного контроля и/или органов городского планирования.

Продавцы, с которыми мне удавалось немного поговорить, почти все эвакуировались из прифронтовой зоны (Запорожье, Донецк, Харьков). Многие работают и одновременно учатся в институтах.

На трассе между Одесой и Усатове есть разбитый железнодорожный переезд (через старую нерабочую колею, ведущую в недра бетонного завода). Там на столбе на уровне глаз водителя автобуса висит очень уместное объявление "Ремонт рессор" с номером телефона.

Кресова книга справедливих
(пол. Kresowa księga sprawiedliwych)

— видання Інституту національної пам'яті (Польща), де зібрано свідчення людяності українців під час українсько-польської міжетнічної ворожнечі та Волинської трагедії, що охоплює період 1939–1945 років. Видана у 2007 році.

У книзі згадано 882 випадки допомоги, вчинені 1341 особою, завдяки чому були врятовані 2527 людських життів. 896 рятівників встановлено на ім'я. Наведено факти 384 випадків убивства рятівників.

miss_teardrop
https://miss-teardrop.dreamwidth.org/81130.html


повільні нотатки

ранок починається з кави та розглядання мапи deepstate. фронт все ближче й ближче. все ближче і ближче.
увечері в небі та хмарах зі сторони кордону загоряються та швидко гаснуть безшумні спалахи. ніхто особливо не звертає на це увагу.
місто радіє та розважається просто-таки як ніколи, і у цьому – надзвичайна напруга.
платівка fleetwood mac у затишному дворику, трав'яний чай повільно стає холодним, ніч довжиною в дощ.
у предранкових сутінках прокидаються ластівки.
я відчуваю, як наближається щось важливе. серце завмирає, ніколи не вчасно, завжди недоречно.
el viento viene, вітер приходить.

тільки мертвий росіянин
не завдасть нікому шкоди

(с) Сергій Стерненко


https://www.youtube.com/@STERNENKO

https://assassins-cloak.dreamwidth.org/128031.html


Зі щоденника Льонґінаса Балюкявічюса (1925–1950), литовського учасника антирадянського Руху Опору, у травні 1949 р. – начальника відділу друку та пропаганди партизанського округу «Дайнава»:



Сьогодні ледве-ледве закінчили копати другий бункер. Все щастя, що могли працювати у денний час. Середину ще не вибудували, бо не отримали дощок. Щоб розкидати землю, використали ще одне «вдосконалення» – черпак, яким вирівнюють луги.

Маскування бункера у той же час дуже погане, бо ми тим черпаком повиривали величезні дороги. А в цьому місці скрізь ростуть квіти і зеленіє трава. Замаскували сухим торішнім листям. Місця, замасковані таким листям, відрізняються від загального покриття і призвичаєне око відразу помітить таку неприродну річ. Восени, коли листя падатиме, тут буде бункер першого сорту. У той час усі, жартуючи, пропонують на бункері посіяти горох або посадити жоржини і гвоздики... Вєсулас запропонував зробити зверху над бункером калюжу і збоку прив’язати свиню. Після такої пропозиції усі котяться від сміху.

Бункер великий. Ми його називаємо «залою». Ну, і що ж – у наших умовах це справжня зала: 3,5 м довжини, 2,5 м ширини і приблизно 1,8 м висоти. Коли я пригадую, які бункери раніше партизани копали, то тепер це є великим поступом. Ціла еволюція.

Ще у 1946 році найчастіше копали «свинячі» бункери, в яких можна було тільки сидіти, а у вихід треба було прямо повзком повзти. Тоді про жодні зручності не думали і люди задовольнялися такими кублами-криївками, в яких тільки спали. «Вентиляцію» або «дишники», як то називають марґєняни, тоді пробивали звичайною тонкою палицею, а тому увесь час не вистачало повітря. Бували випадки, коли, наприклад, росіяни зупинялися у садибі, де був обладнаний бункер, то партизани через нестачу повітря втрачали свідомість. бункер, у якому ми жили минулої зими, був прекрасним лише завдяки своїй «вентиляції». Не відкриваючи входу, у ньому можна було перебувати цілими днями.

Тепер партизани найбільше копають великі (знаючи умови нашого партизанування – справді великі) бункери. У них вже не треба на чотирьох повзати, а й випроставшись один-два кроки можеш зробити. Почали з’являтися столики, ослінчики, коробки для сміття та ін. Кряґждє і Бевардіс у облаштуванні бункерів обігнали усіх.

Але не скрізь партизани могли копати глибокі бункери. Неподалік Сімнаса і в більшості місць округу «Таурас» швидко дістаєшся до води. В такому лісі Бальбєршґірє, здається, неможливо порядний бункер обладнати...

Цікава річ була б, якби коли-небудь хтось надрукував книгу тільки про те, як партизани облаштовували бункери. Скільки було застосовано всіляких видумок, скільки проявлено своєрідної кмітливості!.. У XX сторіччі людина живе, у землю зарившись! Надзвичайно комбіновані входи, різноманітні способи маскування. І де тільки партизани не обладнували бункерів! Мабуть, немає таких місць – бункери під хлівами, під долівкою клуні, під купою сміття чи трісок, під дровітнею, у кошарах, у пташниках, у бочках, закопаних у торф’яниках; подвійні стіни, подвійні горища; під печами, під порогами... В одні бункери треба лізти через пічний отвір, в інші – через запічок... Стіни, балки, колоди, що відкриваються у фантастичний спосіб...

Бункери біля річок, біля дівочих садочків, у кущах, на полях зернових, біля стежок, битих шляхів, у картопляних ямах, на цвинтарях, на подвір’ях храмів, у колодязях і біля колодязів, у селах, де храм є... Скрізь і скрізь бункери, починаючи від «борів», де партизани ще й тепер живуть у відкритих бункерах, і закінчуючи рівнинами, де бункери цілком таємні, де на бункер насипають зверху шар землі більше ніж один метр, де дверцята входу такі товсті і тяжкі, що їх можуть підняти тільки декілька чоловіків...

Цікава та історія бункерів... Той, хто її знає – знає, як важко було боротися. І все-таки боролися!

Сьогодні вже мало залишилося таких способів облаштування бункерів, яких би не знало МВД. Це все робота зрадників і провокаторів. Проте, хоча й скільки знає МВД способів облаштування бункерів, все-таки дуже у рідких випадках під час обшуків знаходять бункери, якщо зрадник або провокатор та шпигун не викаже і не приведе росіян до самого входу.



(Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічюса – Дзукаса: 23 червня 1948 р. – 6 червня 1949 р., упорядкування та передмова Альґіса Кашєти, переклад із литовської Василя Капкана (Львів: Кальварія, 2016), с. 164–167)

і про донати

https://youtu.be/Tp3STczVqko?si=icyQ3ybhhmO5dewI

РФ під виглядом "оздоровлення" планує вивезти 300 дітей з тимчасово окупованих територій України до Чувашії.
У ЦНС наголошують, що під ширмою "відпочинку" та "майстер-класів" ховається примусове перевиховання - спроба знищити українську ідентичність.
"Найбільша небезпека - влітку: саме тоді масово вивозять дітей до таборів у глибинах росії. Частина повертається з промитою свідомістю, інші - зникають у системі усиновлення чи пропагандистської "освіти"", - зазначають у ЦНС і наголошують, що такі діє є воєнним злочином - https://censor.net/ua/n3549683

Українські культурні діячі, медійники та науковці звернулися до організаторів берлінського фестивалю Into The Open Music Festival з відкритим листом із закликом скасувати показ опери "Russia: Today" 10 травня - https://censor.net/ua/n3549720

півтори хвилини про 2014 у Сумах

https://youtu.be/4B5m4W1LEFU?si=4JrKJdroVm6yrZur