Grammar Glamour

Колись, дуже дуже давно, я був маленьким хлопчиком. І от якось, я розповів своєму діду, як же це здорово жити в Радянській Країні, добре що в нас така мудра влада. Дід нічого не сказав.
А потім ми їхали з рибалки. На інвалідкє. І чомусь дід поїхав іншою дорогою, дуже далекою. А потім він зупинив машину і сказав мені прогулятись, бо треба щоб двигун охолонув.
Я вийшов прогулятись. І раптом побачив що це не просто степ. Скрізь жорстку степову траву проступали прямокутники давніх фундаментів хатин. Та і дерева тут були, і росли так, ніби між ними колись були будівлі.
- Дід, а тут що було село?
- так тут були хутора.
- а чому тут ніхто тепер не живе?
-бо ті що тут жили вмерли від голоду, а на пустому місці зробили совхоз і тут люди не селились.
- Дід, та як тут можна було вмерти від голоду- тут же річка, а он там море, і рибу можна наловити і скотину випасти!
- Так патрулі вздовж берега ходили, не пускали...
І більше нічого не розповідав. А в мене поселилось відчуття якогось прихованого великого лиха, про яке всі знають але не розповідають.
Через багато років після цього дід ще раз затронув цю тему:
"Як я вижив, не знаю. Пацан беспризорник. А вимирали цілими селами. Я коли кудись йшов в села не заходив, бо могли вбити і з'їсти. От обходиш село, а з однієї хати- "Спасііітє, спааасііітє..."
Поки село обійшов, все замовчали"
І потім я ще натикався на сліди того ужаса, ніби на кістяки розкидані по углам затишного парку.
"-Стояла жара і від духоти, риба в ставку повмирала і сплила. А сторож колгоспний, давній старий наловив цю рибу. Йому кажуть, що це задохла риба, її їсти неможна! А він так подивився і каже - знали б ви що я їв в Голод щоб вижити, ви б не вумнічали..."
"Коли забирали останнє зерно, батько вибіжав на горище і вивернув два мішки пшениці на підлогу горища. А там був слой полови сіна, ну всього чим утеплювали стелю. Це нас і врятувало від загибелі. Потім вибирали вручну зерно, варили і їли"
"В нас всю їжу відібрали, і ми за три мішки картоплі продали хату. А потім в них все отряди забрали. І коли вони від голоду померли ми повернулись в свою хату. Спасла нас та картопля"
"Батько коли демобілізувався з Червоної Армії, з туркестпну, зібрав усіх сільчан, а село в нас було зажиточне, зібрав і сказав "ця влада, не добрий царь-батюшка, як вона сказала, так і треба робити, інакше вб'є. Сказали колгосп, всі йдемо в колгосп" Так в нас і появился колгосп. Тому і не вмерли в голод, дехто вмер, але села що навкруги вимерли майже повністю. Він втихую дозволяв дітей пускати в свинарник, щоб вони їли те що свиням варили, так дітей і вберегли"
"Коли почалась весна, батьки нам, старшим наказали щоб не їли траву і листя що зараз зазеленіє. І щоб не давали двом молодшим братам їсти, коли батьки в колгоспі. Ну а ми спочатку слідкували за братами, ну а потім заводились з іншими сверсниками і не вследили. Молодші наїлись трави. І в страшних муках вмерли. Батько це так і не зміг простити і з нами дуже рідко розмовляв..."

Мілліони що пішли в темряву і мовчання.
А ті хто їх вбили навчили виживших їх любити...
І весь світ це не помітив. Він сміявся над комедійними фільмами, ужасався від Великої Депресії і строїв, строїв, строїв Сталіну промисловість за те саме зерно, що він відібрав у селян України.
Не знаю що може бути більш ницим і цинічним. Не знаю що ще треба людям щоб розуміти що неможна, ні за яку ціну,сюди більше пускати Імперію. Що в нас тільки два путі- боротьба до кінця, або бути іграшкою в руках сатаниньської кліки володарів імперії.
Але досить. Зараз час мовчання. Час пам'яті про тих що загинули, і про тих що вижили з перекрученими душами.