Grammar Glamour

wikipedia

Гаргуйль чи гаргулья, ґаргуулья (від фр. gargouille, МФА: [ɡaʁ.ɡuj]) — витесаний з каменю, скульптурно оздоблений водостік, що зазвичай виконувався у вигляді голови фантастичної тварини, чудовиська, простягнутої фігури людини тощо.

У Середні віки був характерним елементом романської та готичної архітектури. Гаргуйль був не лише зразком народного фольклору, а й мав певне символічне навантаження. На Далекому Сході подібну роль виконували вирізьблені з дерева дракони.

У фентезі та відеоіграх гаргуйлями або гаргульцями часто називають ожилі кам'яні статуї.

https://audioknigi.club/dyachenko-marina-i-sergey-vedmin-vek

Відьомська доба (оригінальна назва — рос. Ведьмин век) — роман українських письменників Марини та Сергія Дяченків.

Чистая ватра поднимется до неба, и тогда на несколько коротких часов человек окажется в безопасности. Потом огонь прогорит — и надо будет до утра сторожить горячие угли, чтобы та не явилась…

Оскільки книгу писали Дяченки, то необов'язково навіть слухати це українською, щоб відчути, наскільки це наше і своє. Там ще у пролозі згадується бартка*, там знайомі й зрозумілі нам назви для нечісті та імена для героїв. Бо звідки ось Івга? А то ж просто Євгенія, але з тутешньою специфікою звучання.

И он шагнул вперед, сжимая белыми пальцами бесполезную сейчас бартку. Что за дело лесному Чугайстру до изящного топорика, до его острого лезвия… Люди знают лишь один способ остановить Чугайстра. Ненадолго…

І ця специфіка проникає всюди. І у палац Інквізиції, якому хтозна скільки сотен років. І у смерековий ліс, в якому ми опиняємось напочатку.

И человек шагнул снова, развел руки приглашающим широким жестом:
— Потанцуем? Потанцуем, дядьку?

https://audioknigi.club/dyachenko-marina-i-sergey-vedmin-vek

Начитано російською, професійно, голос жіночий, голос чоловічий і обидва — саме те, що треба. Мені чомусь подобається, що світ, показаний у книзі, цілком такий, як у нас тут. Ну, ще герцог є, нечість усіляка трапляється, а так - все те саме.

А ще (окрім всього іншого) це книга про шляхетність. Не дуже її вміють показати у наш час, але ось тут - вийшло.

-----------
*Бартка, топірець (чеськ. і словац. valaska, угор. fokos, пол. ciupaga, rabanica, uobuszek, cekanka, рум. baltag) — гостра вузьконоса сокира з маленьким тупим обухом (молоточком), обладнана довгим держаком. Поширена серед мешканців Карпатських гір: українців (гуцулів, бойків, лемків), гуралів, румунів. Довжина такого інструмента складає від 35 до 150 сантиметрів залежно від необхідності для використання.