![[sticky entry]](http://www.dreamwidth.org/img/silk/entry/sticky_entry.png){kind=small}
Є старий анекдот (коротка притча, краще сказати):
Батько і син запізнюються на потяг. Біжать з торбами щосили, добігають до потягу - двері зачиняються, потяг їде. Батько розвертається і б‘є сина в обличчя кулаком. Син кричить:
- За що? Я ж ні в чому не винен!
- Ну треба ж щось робити!
Українці не можуть негайно покарати усіх вбивць, тому дістають інших українців. Так от: не треба будь ласка так робити. Ми, як не дивно, ще одне одному не раз і не два станемо у нагоді. Бо роботи ще дохріна.
-----------
“Glamour” походить від шотландського слова “grammar”, що означало чаклунство.
А “grammar”, у свою чергу, пішло від слова “grammatica”.
Цим словом у середні віки позначали різні прояви вченості, в тому числі окультні практики, які асоціювалися із писемністю (грамотністю).
-----------
Неписьменними людьми 21 століття будуть не ті, хто не вміє читати та писати, а ті, хто не вміє вчитися та переучуватися.
Alvin Toffler, американський філософ, соціолог та футуролог.
Початок блогу --- https://grammar-glamour.dreamwidth.org/1070.html
Кресова книга справедливих
(пол. Kresowa księga sprawiedliwych)
— видання Інституту національної пам'яті (Польща), де зібрано свідчення людяності українців під час українсько-польської міжетнічної ворожнечі та Волинської трагедії, що охоплює період 1939–1945 років. Видана у 2007 році.
У книзі згадано 882 випадки допомоги, вчинені 1341 особою, завдяки чому були врятовані 2527 людських життів. 896 рятівників встановлено на ім'я. Наведено факти 384 випадків убивства рятівників.
(пол. Kresowa księga sprawiedliwych)
— видання Інституту національної пам'яті (Польща), де зібрано свідчення людяності українців під час українсько-польської міжетнічної ворожнечі та Волинської трагедії, що охоплює період 1939–1945 років. Видана у 2007 році.
У книзі згадано 882 випадки допомоги, вчинені 1341 особою, завдяки чому були врятовані 2527 людських життів. 896 рятівників встановлено на ім'я. Наведено факти 384 випадків убивства рятівників.
Теги:
депутат здорової людини
00:00 Вступ
02:15 Удар СБУ по ае Олєнья
24:20 Чи є надія, що США почнуть нам допомагати?
43:40 Чи можливий в Україні грузинський сценарій?
47:50 Українізація і дерусифікація
54:20 Що можемо зробити, щоб спрямовувати більше грошей на ЗСУ?
https://www.youtube.com/live/-hjRMXIipAQ?si=N8yAkKwQGuofme54
00:00 Вступ
02:15 Удар СБУ по ае Олєнья
24:20 Чи є надія, що США почнуть нам допомагати?
43:40 Чи можливий в Україні грузинський сценарій?
47:50 Українізація і дерусифікація
54:20 Що можемо зробити, щоб спрямовувати більше грошей на ЗСУ?
https://www.youtube.com/live/-hjRMXIipAQ?si=N8yAkKwQGuofme54
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
miss_teardrophttps://miss-teardrop.dreamwidth.org/81130.html
повільні нотатки
ранок починається з кави та розглядання мапи deepstate. фронт все ближче й ближче. все ближче і ближче.
увечері в небі та хмарах зі сторони кордону загоряються та швидко гаснуть безшумні спалахи. ніхто особливо не звертає на це увагу.
місто радіє та розважається просто-таки як ніколи, і у цьому – надзвичайна напруга.
платівка fleetwood mac у затишному дворику, трав'яний чай повільно стає холодним, ніч довжиною в дощ.
у предранкових сутінках прокидаються ластівки.
я відчуваю, як наближається щось важливе. серце завмирає, ніколи не вчасно, завжди недоречно.
el viento viene, вітер приходить.
Теги:
https://assassins-cloak.dreamwidth.org/132945.html
Мері Малрі, 31 травня 1940 року
Зі щоденника Мері Малрі (Морріс) (1921–1997), уродженки Ірландії, у травні 1940 р. – медсестри лікарні Кента і Сассекса:
Справжня війна для мене почалася сьогодні. Це був звичайний ранок у чоловічому хірургічному відділенні – ті самі літні чоловіки з надлобковими цистостомами, сеча яких стікала у пляшки Вінчестера, що стояли на підлозі біля ліжок. Старша медсестра Джонс двічі довела мене до сліз ще до перерви о 9-ій ранку. Я намагалася не показувати їй, що плачу.
Старша медсестра, містер Горден та один із лікарів-консультантів розмовляли в кабінеті сестри, коли я повернулася на чергування о 9:30. Коли вони пішли, старша медсестра зібрала нас усіх у кабінеті і сказала, що наше відділення має бути негайно евакуйоване. Жодних запитань не дозволялося. Вона викличе швидкі допомоги і все організує. Ми повинні були зібрати особисті речі пацієнтів і змінити пов’язки, якщо потрібно.
Більшість чоловіків незадоволено бурчала, але вже незабаром до відділення прибули родичі пацієнтів, які допомогли нам підготувати їх до виїзду. Старша медсестра отримувала справжнє задоволення, командуючи всіма. Зрештою відділення спорожніло, було прибрано, а ліжка застелені. Ми були готові, але до чого?
Близько другої дня почали прибувати машини швидкої допомоги. Мені наказали зголоситися до старшої сестри приймального відділення – особи, яка мене лякає. Вона виглядає дуже ефектно і шурхотить накрохмаленим халатом, коли метушиться туди-сюди.
Коли я зайшла до приймального відділення, то була приголомшена кількістю мокрих, брудних і поранених людей. Деякі були солдатами (я припустила, що це, мабуть, врятовані з Дюнкерка), інші – цивільними. Всі вони лежали на ношах на підлозі, і більшість наших хірургів і терапевтів були там, їм допомагали кілька старших сестер та медсестер. Мені доручили знімати брудний і мокрий одяг. У кількох чоловіків шкіра була обпалена нафтою – дуже болючий стан, інші були поранені осколками бомб, а деякі – кулеметним вогнем з повітря, коли переправлялися через Ла-Манш. Серед них був один сильно шокований чоловік середнього віку – капітан Ермес, бельгійський власник човна. Всі вони були втомлені, замерзлі, мокрі й голодні. Усі хірургічні пацієнти тепер перебувають у моєму відділенні.
(Mary Morris, A Very Private Diary: A Nurse in Wartime, edited by Carol Acton (London: Weidenfeld & Nicolson, 2014), p. 3–4)
Мері Малрі, 31 травня 1940 року
Зі щоденника Мері Малрі (Морріс) (1921–1997), уродженки Ірландії, у травні 1940 р. – медсестри лікарні Кента і Сассекса:
Справжня війна для мене почалася сьогодні. Це був звичайний ранок у чоловічому хірургічному відділенні – ті самі літні чоловіки з надлобковими цистостомами, сеча яких стікала у пляшки Вінчестера, що стояли на підлозі біля ліжок. Старша медсестра Джонс двічі довела мене до сліз ще до перерви о 9-ій ранку. Я намагалася не показувати їй, що плачу.
Старша медсестра, містер Горден та один із лікарів-консультантів розмовляли в кабінеті сестри, коли я повернулася на чергування о 9:30. Коли вони пішли, старша медсестра зібрала нас усіх у кабінеті і сказала, що наше відділення має бути негайно евакуйоване. Жодних запитань не дозволялося. Вона викличе швидкі допомоги і все організує. Ми повинні були зібрати особисті речі пацієнтів і змінити пов’язки, якщо потрібно.
Більшість чоловіків незадоволено бурчала, але вже незабаром до відділення прибули родичі пацієнтів, які допомогли нам підготувати їх до виїзду. Старша медсестра отримувала справжнє задоволення, командуючи всіма. Зрештою відділення спорожніло, було прибрано, а ліжка застелені. Ми були готові, але до чого?
Близько другої дня почали прибувати машини швидкої допомоги. Мені наказали зголоситися до старшої сестри приймального відділення – особи, яка мене лякає. Вона виглядає дуже ефектно і шурхотить накрохмаленим халатом, коли метушиться туди-сюди.
Коли я зайшла до приймального відділення, то була приголомшена кількістю мокрих, брудних і поранених людей. Деякі були солдатами (я припустила, що це, мабуть, врятовані з Дюнкерка), інші – цивільними. Всі вони лежали на ношах на підлозі, і більшість наших хірургів і терапевтів були там, їм допомагали кілька старших сестер та медсестер. Мені доручили знімати брудний і мокрий одяг. У кількох чоловіків шкіра була обпалена нафтою – дуже болючий стан, інші були поранені осколками бомб, а деякі – кулеметним вогнем з повітря, коли переправлялися через Ла-Манш. Серед них був один сильно шокований чоловік середнього віку – капітан Ермес, бельгійський власник човна. Всі вони були втомлені, замерзлі, мокрі й голодні. Усі хірургічні пацієнти тепер перебувають у моєму відділенні.
(Mary Morris, A Very Private Diary: A Nurse in Wartime, edited by Carol Acton (London: Weidenfeld & Nicolson, 2014), p. 3–4)
Теги:
тільки мертвий росіянин
не завдасть нікому шкоди
(с) Сергій Стерненко
https://www.youtube.com/@STERNENKO
не завдасть нікому шкоди
(с) Сергій Стерненко
https://www.youtube.com/@STERNENKO
Теги:
Буковина — історико-географічний регіон, розташований на українсько-румунському етнографічному прикордонні, у Центральній Європі між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Сірету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина) та Румунії (Південна Буковина).
Назва регіону походить від слов'янського слова бук.
Через те, що ці землі були густо вкриті буковими лісами, їх почали називати Буковина.
Назва регіону походить від слов'янського слова бук.
Через те, що ці землі були густо вкриті буковими лісами, їх почали називати Буковина.
Теги:
https://assassins-cloak.dreamwidth.org/128031.html
Зі щоденника Льонґінаса Балюкявічюса (1925–1950), литовського учасника антирадянського Руху Опору, у травні 1949 р. – начальника відділу друку та пропаганди партизанського округу «Дайнава»:
Сьогодні ледве-ледве закінчили копати другий бункер. Все щастя, що могли працювати у денний час. Середину ще не вибудували, бо не отримали дощок. Щоб розкидати землю, використали ще одне «вдосконалення» – черпак, яким вирівнюють луги.
Маскування бункера у той же час дуже погане, бо ми тим черпаком повиривали величезні дороги. А в цьому місці скрізь ростуть квіти і зеленіє трава. Замаскували сухим торішнім листям. Місця, замасковані таким листям, відрізняються від загального покриття і призвичаєне око відразу помітить таку неприродну річ. Восени, коли листя падатиме, тут буде бункер першого сорту. У той час усі, жартуючи, пропонують на бункері посіяти горох або посадити жоржини і гвоздики... Вєсулас запропонував зробити зверху над бункером калюжу і збоку прив’язати свиню. Після такої пропозиції усі котяться від сміху.
Бункер великий. Ми його називаємо «залою». Ну, і що ж – у наших умовах це справжня зала: 3,5 м довжини, 2,5 м ширини і приблизно 1,8 м висоти. Коли я пригадую, які бункери раніше партизани копали, то тепер це є великим поступом. Ціла еволюція.
Ще у 1946 році найчастіше копали «свинячі» бункери, в яких можна було тільки сидіти, а у вихід треба було прямо повзком повзти. Тоді про жодні зручності не думали і люди задовольнялися такими кублами-криївками, в яких тільки спали. «Вентиляцію» або «дишники», як то називають марґєняни, тоді пробивали звичайною тонкою палицею, а тому увесь час не вистачало повітря. Бували випадки, коли, наприклад, росіяни зупинялися у садибі, де був обладнаний бункер, то партизани через нестачу повітря втрачали свідомість. бункер, у якому ми жили минулої зими, був прекрасним лише завдяки своїй «вентиляції». Не відкриваючи входу, у ньому можна було перебувати цілими днями.
Тепер партизани найбільше копають великі (знаючи умови нашого партизанування – справді великі) бункери. У них вже не треба на чотирьох повзати, а й випроставшись один-два кроки можеш зробити. Почали з’являтися столики, ослінчики, коробки для сміття та ін. Кряґждє і Бевардіс у облаштуванні бункерів обігнали усіх.
Але не скрізь партизани могли копати глибокі бункери. Неподалік Сімнаса і в більшості місць округу «Таурас» швидко дістаєшся до води. В такому лісі Бальбєршґірє, здається, неможливо порядний бункер обладнати...
Цікава річ була б, якби коли-небудь хтось надрукував книгу тільки про те, як партизани облаштовували бункери. Скільки було застосовано всіляких видумок, скільки проявлено своєрідної кмітливості!.. У XX сторіччі людина живе, у землю зарившись! Надзвичайно комбіновані входи, різноманітні способи маскування. І де тільки партизани не обладнували бункерів! Мабуть, немає таких місць – бункери під хлівами, під долівкою клуні, під купою сміття чи трісок, під дровітнею, у кошарах, у пташниках, у бочках, закопаних у торф’яниках; подвійні стіни, подвійні горища; під печами, під порогами... В одні бункери треба лізти через пічний отвір, в інші – через запічок... Стіни, балки, колоди, що відкриваються у фантастичний спосіб...
Бункери біля річок, біля дівочих садочків, у кущах, на полях зернових, біля стежок, битих шляхів, у картопляних ямах, на цвинтарях, на подвір’ях храмів, у колодязях і біля колодязів, у селах, де храм є... Скрізь і скрізь бункери, починаючи від «борів», де партизани ще й тепер живуть у відкритих бункерах, і закінчуючи рівнинами, де бункери цілком таємні, де на бункер насипають зверху шар землі більше ніж один метр, де дверцята входу такі товсті і тяжкі, що їх можуть підняти тільки декілька чоловіків...
Цікава та історія бункерів... Той, хто її знає – знає, як важко було боротися. І все-таки боролися!
Сьогодні вже мало залишилося таких способів облаштування бункерів, яких би не знало МВД. Це все робота зрадників і провокаторів. Проте, хоча й скільки знає МВД способів облаштування бункерів, все-таки дуже у рідких випадках під час обшуків знаходять бункери, якщо зрадник або провокатор та шпигун не викаже і не приведе росіян до самого входу.
(Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічюса – Дзукаса: 23 червня 1948 р. – 6 червня 1949 р., упорядкування та передмова Альґіса Кашєти, переклад із литовської Василя Капкана (Львів: Кальварія, 2016), с. 164–167)
Зі щоденника Льонґінаса Балюкявічюса (1925–1950), литовського учасника антирадянського Руху Опору, у травні 1949 р. – начальника відділу друку та пропаганди партизанського округу «Дайнава»:
Сьогодні ледве-ледве закінчили копати другий бункер. Все щастя, що могли працювати у денний час. Середину ще не вибудували, бо не отримали дощок. Щоб розкидати землю, використали ще одне «вдосконалення» – черпак, яким вирівнюють луги.
Маскування бункера у той же час дуже погане, бо ми тим черпаком повиривали величезні дороги. А в цьому місці скрізь ростуть квіти і зеленіє трава. Замаскували сухим торішнім листям. Місця, замасковані таким листям, відрізняються від загального покриття і призвичаєне око відразу помітить таку неприродну річ. Восени, коли листя падатиме, тут буде бункер першого сорту. У той час усі, жартуючи, пропонують на бункері посіяти горох або посадити жоржини і гвоздики... Вєсулас запропонував зробити зверху над бункером калюжу і збоку прив’язати свиню. Після такої пропозиції усі котяться від сміху.
Бункер великий. Ми його називаємо «залою». Ну, і що ж – у наших умовах це справжня зала: 3,5 м довжини, 2,5 м ширини і приблизно 1,8 м висоти. Коли я пригадую, які бункери раніше партизани копали, то тепер це є великим поступом. Ціла еволюція.
Ще у 1946 році найчастіше копали «свинячі» бункери, в яких можна було тільки сидіти, а у вихід треба було прямо повзком повзти. Тоді про жодні зручності не думали і люди задовольнялися такими кублами-криївками, в яких тільки спали. «Вентиляцію» або «дишники», як то називають марґєняни, тоді пробивали звичайною тонкою палицею, а тому увесь час не вистачало повітря. Бували випадки, коли, наприклад, росіяни зупинялися у садибі, де був обладнаний бункер, то партизани через нестачу повітря втрачали свідомість. бункер, у якому ми жили минулої зими, був прекрасним лише завдяки своїй «вентиляції». Не відкриваючи входу, у ньому можна було перебувати цілими днями.
Тепер партизани найбільше копають великі (знаючи умови нашого партизанування – справді великі) бункери. У них вже не треба на чотирьох повзати, а й випроставшись один-два кроки можеш зробити. Почали з’являтися столики, ослінчики, коробки для сміття та ін. Кряґждє і Бевардіс у облаштуванні бункерів обігнали усіх.
Але не скрізь партизани могли копати глибокі бункери. Неподалік Сімнаса і в більшості місць округу «Таурас» швидко дістаєшся до води. В такому лісі Бальбєршґірє, здається, неможливо порядний бункер обладнати...
Цікава річ була б, якби коли-небудь хтось надрукував книгу тільки про те, як партизани облаштовували бункери. Скільки було застосовано всіляких видумок, скільки проявлено своєрідної кмітливості!.. У XX сторіччі людина живе, у землю зарившись! Надзвичайно комбіновані входи, різноманітні способи маскування. І де тільки партизани не обладнували бункерів! Мабуть, немає таких місць – бункери під хлівами, під долівкою клуні, під купою сміття чи трісок, під дровітнею, у кошарах, у пташниках, у бочках, закопаних у торф’яниках; подвійні стіни, подвійні горища; під печами, під порогами... В одні бункери треба лізти через пічний отвір, в інші – через запічок... Стіни, балки, колоди, що відкриваються у фантастичний спосіб...
Бункери біля річок, біля дівочих садочків, у кущах, на полях зернових, біля стежок, битих шляхів, у картопляних ямах, на цвинтарях, на подвір’ях храмів, у колодязях і біля колодязів, у селах, де храм є... Скрізь і скрізь бункери, починаючи від «борів», де партизани ще й тепер живуть у відкритих бункерах, і закінчуючи рівнинами, де бункери цілком таємні, де на бункер насипають зверху шар землі більше ніж один метр, де дверцята входу такі товсті і тяжкі, що їх можуть підняти тільки декілька чоловіків...
Цікава та історія бункерів... Той, хто її знає – знає, як важко було боротися. І все-таки боролися!
Сьогодні вже мало залишилося таких способів облаштування бункерів, яких би не знало МВД. Це все робота зрадників і провокаторів. Проте, хоча й скільки знає МВД способів облаштування бункерів, все-таки дуже у рідких випадках під час обшуків знаходять бункери, якщо зрадник або провокатор та шпигун не викаже і не приведе росіян до самого входу.
(Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічюса – Дзукаса: 23 червня 1948 р. – 6 червня 1949 р., упорядкування та передмова Альґіса Кашєти, переклад із литовської Василя Капкана (Львів: Кальварія, 2016), с. 164–167)
Теги:
Otto W. Schmidt
Умер бывший уругвайский президент, прославивший свою страну на весь мир. Уникальная личность.
Хосе Мухика известен как "самый бедный президент в мире": отказался от роскошной президентской резиденции и продолжал жить с женой в небольшом доме на окраине Монтевидео, ездил на старом Volkswagen Beetle и жертвовал до 90% своей зарплаты на благотворительность и социальные проекты.
Легализовал однополые браки, аборты и марихуану (с госконтролем) - сделал Уругвай одной из самых либеральных стран Латинской Америки. Инициировал крупные социальные программы, такие как план "Вместе" по строительству жилья для бедняков и лично финансировал их из своих доходов.
Снизил уровень бедности почти вдвое, - безработица достигла исторического минимума, а экономика стабильно росла.
"Я не самый бедный президент. Самым бедным является тот, кому для жизни нужно слишком много. Мой образ жизни - это следствие моих ран. Я сын своей истории." - Х. Мухика
Не дожил пару дней то своего девяностолетия.
Умер бывший уругвайский президент, прославивший свою страну на весь мир. Уникальная личность.
Хосе Мухика известен как "самый бедный президент в мире": отказался от роскошной президентской резиденции и продолжал жить с женой в небольшом доме на окраине Монтевидео, ездил на старом Volkswagen Beetle и жертвовал до 90% своей зарплаты на благотворительность и социальные проекты.
Легализовал однополые браки, аборты и марихуану (с госконтролем) - сделал Уругвай одной из самых либеральных стран Латинской Америки. Инициировал крупные социальные программы, такие как план "Вместе" по строительству жилья для бедняков и лично финансировал их из своих доходов.
Снизил уровень бедности почти вдвое, - безработица достигла исторического минимума, а экономика стабильно росла.
"Я не самый бедный президент. Самым бедным является тот, кому для жизни нужно слишком много. Мой образ жизни - это следствие моих ран. Я сын своей истории." - Х. Мухика
Не дожил пару дней то своего девяностолетия.
Теги:
Дівчата-дронарки: технічний фронт 25-ї Січеславської бригади. ВIДЕО
У 25-й Січеславській бригаді десантників дівчата-військові "оживляють мертвих птахів" - ремонтують дрони просто на лінії фронту.
Джерело: https://censor.net/ua/v3551168
У 25-й Січеславській бригаді десантників дівчата-військові "оживляють мертвих птахів" - ремонтують дрони просто на лінії фронту.
Джерело: https://censor.net/ua/v3551168
РФ під виглядом "оздоровлення" планує вивезти 300 дітей з тимчасово окупованих територій України до Чувашії.
У ЦНС наголошують, що під ширмою "відпочинку" та "майстер-класів" ховається примусове перевиховання - спроба знищити українську ідентичність.
"Найбільша небезпека - влітку: саме тоді масово вивозять дітей до таборів у глибинах росії. Частина повертається з промитою свідомістю, інші - зникають у системі усиновлення чи пропагандистської "освіти"", - зазначають у ЦНС і наголошують, що такі діє є воєнним злочином - https://censor.net/ua/n3549683
Українські культурні діячі, медійники та науковці звернулися до організаторів берлінського фестивалю Into The Open Music Festival з відкритим листом із закликом скасувати показ опери "Russia: Today" 10 травня - https://censor.net/ua/n3549720
У ЦНС наголошують, що під ширмою "відпочинку" та "майстер-класів" ховається примусове перевиховання - спроба знищити українську ідентичність.
"Найбільша небезпека - влітку: саме тоді масово вивозять дітей до таборів у глибинах росії. Частина повертається з промитою свідомістю, інші - зникають у системі усиновлення чи пропагандистської "освіти"", - зазначають у ЦНС і наголошують, що такі діє є воєнним злочином - https://censor.net/ua/n3549683
Українські культурні діячі, медійники та науковці звернулися до організаторів берлінського фестивалю Into The Open Music Festival з відкритим листом із закликом скасувати показ опери "Russia: Today" 10 травня - https://censor.net/ua/n3549720
Теги:
13-річний Кирило із Сум допоміг людям врятуватися з палаючого автобуса після удару РФ: "Я просто зробив те, що міг". ФОТО
Джерело: https://censor.net/ua/p3546725
Джерело: https://censor.net/ua/p3546725
Теги:
Я просто боюсь умереть без тебя
https://bga68.dreamwidth.org/993654.html
“I’m just scared of dying without you.”
“I hear the sound of air raid siren as I’m passing by a café. Outside the door, a girl around 5 years old is rocking a stroller with a smaller child inside. As the siren becomes louder, she begins to cry, sobbing uncontrollably. I barely have time to ask what’s wrong when their mother comes out, holding croissants in her hands:
– Why are you crying? What happened?
– The siren, and you weren’t here!
– But you know that I went in to buy you a croissant. It’s okay, here, take your croissant.
The girl takes it, calms down a little, and then says:
– I’m just scared of dying without you…
“I’m just scared of dying without you,” says a five-year-old child!
May they all be damned for making our children think and cry about such things. Every one of them.”
Text by Lesia Sukhodolska
https://bga68.dreamwidth.org/993654.html
“I’m just scared of dying without you.”
“I hear the sound of air raid siren as I’m passing by a café. Outside the door, a girl around 5 years old is rocking a stroller with a smaller child inside. As the siren becomes louder, she begins to cry, sobbing uncontrollably. I barely have time to ask what’s wrong when their mother comes out, holding croissants in her hands:
– Why are you crying? What happened?
– The siren, and you weren’t here!
– But you know that I went in to buy you a croissant. It’s okay, here, take your croissant.
The girl takes it, calms down a little, and then says:
– I’m just scared of dying without you…
“I’m just scared of dying without you,” says a five-year-old child!
May they all be damned for making our children think and cry about such things. Every one of them.”
Text by Lesia Sukhodolska
Теги:
https://assassins-cloak.dreamwidth.org/73520.html
(взагалі раджу блог -assassins_cloak)
З бортового журналу Христофора Колумба (1451 - 1506), генуезького мореплавця на службі Іспанської Корони, першовідкривача Америки:
Кораблі лягли у дрейф, чекаючи дня; і у п’ятницю досягли маленького острова з Лукайських, який мовою індіанців називається Гуанахані. Відразу ж побачили голих людей. Адмірал, Мартін Алонсо Пінсон і його брат Вісенте Яньєс, капітан «Ніньї», зі зброєю відправилися на берег човном. Адмірал узяв з собою королівський стяг, а капітани – два знамена з зеленими хрестами, які адмірал тримав на всіх кораблях як вимпели, з літерами F та Y і коронами над кожною літерою, однією по один бік від хреста, й іншою по інший.
Висадившись, вони побачили дуже зелені дерева, багато води та різноманітні фрукти. Адмірал покликав обох капітанів, усіх інших, хто зійшов на берег, Родріго Есковедо, секретаря всього флоту, і Родріго Санчеса з Сеговії, і попросив їх бути вірними свідками того, що він у загальній присутності бере під владу згаданий острів для Короля і Королеви, його повелителів, здійснивши всі необхідні проголошення; детальніше це викладено в актах, які тоді ж було написано.
(Journal of Christopher Columbus (during his first voyage, 1492–93), and Documents Relating to the Voyages of John Cabot and Gaspar Corte Real, edited and translated by Clements R. Markham (London: Hakluyt Society, 1893), p. 36–38. Переклад з англійської)
(взагалі раджу блог -
assassins_cloak)З бортового журналу Христофора Колумба (1451 - 1506), генуезького мореплавця на службі Іспанської Корони, першовідкривача Америки:
Кораблі лягли у дрейф, чекаючи дня; і у п’ятницю досягли маленького острова з Лукайських, який мовою індіанців називається Гуанахані. Відразу ж побачили голих людей. Адмірал, Мартін Алонсо Пінсон і його брат Вісенте Яньєс, капітан «Ніньї», зі зброєю відправилися на берег човном. Адмірал узяв з собою королівський стяг, а капітани – два знамена з зеленими хрестами, які адмірал тримав на всіх кораблях як вимпели, з літерами F та Y і коронами над кожною літерою, однією по один бік від хреста, й іншою по інший.
Висадившись, вони побачили дуже зелені дерева, багато води та різноманітні фрукти. Адмірал покликав обох капітанів, усіх інших, хто зійшов на берег, Родріго Есковедо, секретаря всього флоту, і Родріго Санчеса з Сеговії, і попросив їх бути вірними свідками того, що він у загальній присутності бере під владу згаданий острів для Короля і Королеви, його повелителів, здійснивши всі необхідні проголошення; детальніше це викладено в актах, які тоді ж було написано.
Невдовзі прибули багато мешканців острова. Те, що слідує далі – справжні слова адмірала з його книги про перше плавання і відкриття Індії. «Оскільки вони прийняли нас дружньо», – каже він, – «і я усвідомлював, що цих людей легше звільнити і обернути в нашу святу віру любов’ю, а не силою, я подарував декому з них червоні ковпаки і скляні намиста, щоб вони повісили їх на шиї, і багато інших речей невеликої цінності, які принесли їм велике задоволення, і вони поставилися до нас настільки дружньо, що це здавалося дивом. Своєю чергою, вони вплав наближалися до човнів, у яких ми знаходились, пропонували нам папуг, бавовняну пряжу в мотках, списи й багато інших речей, і ми обмінювали це на інші речі, які ми їм давали, як-от скляні намиста та маленькі дзвіночки. Вони радо це брали і добровільно віддавали те, що мали. Мені здається, що ці люди дуже бідні у всьому. Вони ходять голі, в чому мати народила, і жінки теж, хоча я бачив лише одну молоду дівчину. Всі, кого я бачив, були молоді, нікому з них не було більше 30 років. Вони мають дуже хорошу тілобудову, дуже гарні тіла та обличчя. Їхнє волосся коротке і грубе, майже як кінський хвіст. Волосся у них спадає на брови, крім кількох пасм ззаду, які вони носять довгими і ніколи не зрізають. Вони розмальовують себе чорною фарбою, а кольором шкіри вони схожі на канарців, не чорні й не білі. Хтось малює себе білим кольором, хтось червоним, а інші – тим, який вдасться знайти. Дехто розфарбовує собі обличчя, інші – все тіло, а є такі, що обмальовують лише очі або ніс.
Вони не носять і не знають зброї, коли я показував їм мечі, вони брали їх за лезо і через незнання ранилися. У них нема заліза, їхні списи – це палиці без заліза, у деяких на кінці є риб’ячі зуби, а в інших наконечники з інших матеріалів. Усі вони хорошої статури і високого зросту, з добре побудованими тілами і гарними рисами обличчя. У декого з них я бачив на тілі сліди ран і знаками запитав, у чому справа, вони дали мені зрозуміти, що з прилеглих островів прибули люди з наміром їх захопити, і вони захищали себе. Я вірив і далі вірю, що ті люди прибули сюди з материка, щоб узяти їх у полон.
Вони мають жвавий розум і можуть бути добрими слугами, як я міг спостерігати, вони швидко повторювали те, що я їм говорив, і вірю, що їх можна буде легко зробити християнами, бо як мені здається, у них нема вірувань. Я, з Божою допомогою, візьму звідси по дорозі назад шістьох тубільців для Ваших Високостей, щоб вони навчилися розмовляти. Жодних тварин, крім папуг, я на острові не бачив». Усе наведене вище – це слова адмірала.
Вони не носять і не знають зброї, коли я показував їм мечі, вони брали їх за лезо і через незнання ранилися. У них нема заліза, їхні списи – це палиці без заліза, у деяких на кінці є риб’ячі зуби, а в інших наконечники з інших матеріалів. Усі вони хорошої статури і високого зросту, з добре побудованими тілами і гарними рисами обличчя. У декого з них я бачив на тілі сліди ран і знаками запитав, у чому справа, вони дали мені зрозуміти, що з прилеглих островів прибули люди з наміром їх захопити, і вони захищали себе. Я вірив і далі вірю, що ті люди прибули сюди з материка, щоб узяти їх у полон.
Вони мають жвавий розум і можуть бути добрими слугами, як я міг спостерігати, вони швидко повторювали те, що я їм говорив, і вірю, що їх можна буде легко зробити християнами, бо як мені здається, у них нема вірувань. Я, з Божою допомогою, візьму звідси по дорозі назад шістьох тубільців для Ваших Високостей, щоб вони навчилися розмовляти. Жодних тварин, крім папуг, я на острові не бачив». Усе наведене вище – це слова адмірала.
на олімпіади з математики в Іспанії йдуть переважно українські діти
з мовою теж все гаразд
https://youtube.com/shorts/KiZBZGSfL08?si=_QU3bHVDJpH8j8T7
з мовою теж все гаразд
https://youtube.com/shorts/KiZBZGSfL08?si=_QU3bHVDJpH8j8T7
https://kotopes.dreamwidth.org/189717.html
как поклонник Филипа Дика не могу не подписаться под каждым словом Саввина и вынужден согласиться с нацистом Геббельсом, что люди склонны верить самой чудовищной лжи - в силу страха.
ровно такую же самую чудовищную ложь использует Трамп "тысячи окруженных в курской области украинских бойцов"
тг-канал Димитрий Саввин
Как показывает практика, современные технологии тоталитарной пропаганды (которые, кстати, могут применяться не только тоталитарными режимами) вполне способны погрузить человека в метавселенную, почти не стыкующуюся в реальностью.
Главное - добиться восприятия ложных установок как неких фактов, которые "все знают".
Так, в Северной Корее с детства "все знают", что от японцев её освобождала Корейская народно-революционная армия. Ну, ей еще немного помогали советские войска. С возрастом, несомненно, многие начинают скептически оценивать отдельные аспекты истории этой армии, вроде собственных парашютистов.
Но поверить в то, что КНРА вообще в природе никогда не существовала - это too much. "Не могли же они всё вообще выдумать".
Но они именно, что всё выдумали. Никакой КНРА не было, а капитан Красной армии Ким Ир Сен вместе с командой советских корейцев был доставлен в Северную Корею советским же пароходом "Пугачев".
Точно также и сегодня в РФ люди пытаются сочинить для себя какую-то картину реальности в рамках пропагандистской метавселенной. Наподобие: ну да, боевые комары в американских биолабораториях в Украине - это, наверное, вранье. Но не может же быть, что НАТО против России ничего не планировало. Наверняка же что-то было, какие-то куски отхватить хотели. "Не могли же всё наврать".
Но - наврали всё. И, как и всегда в таких случаях, большинство судорожно вцепится в это пропагандистское вранье, как одинокая обезьянка в зоопарке вцепляется в плюшевого медведя. Потому что так привычнее, проще, а главное - не нужно отвечать на очень болезненные вопросы.
"Не могли же они всё наврать... Не могли же наши совсем ошибиться... Не могли же наши сотворить такое..."
как поклонник Филипа Дика не могу не подписаться под каждым словом Саввина и вынужден согласиться с нацистом Геббельсом, что люди склонны верить самой чудовищной лжи - в силу страха.
ровно такую же самую чудовищную ложь использует Трамп "тысячи окруженных в курской области украинских бойцов"
тг-канал Димитрий Саввин
Как показывает практика, современные технологии тоталитарной пропаганды (которые, кстати, могут применяться не только тоталитарными режимами) вполне способны погрузить человека в метавселенную, почти не стыкующуюся в реальностью.
Главное - добиться восприятия ложных установок как неких фактов, которые "все знают".
Так, в Северной Корее с детства "все знают", что от японцев её освобождала Корейская народно-революционная армия. Ну, ей еще немного помогали советские войска. С возрастом, несомненно, многие начинают скептически оценивать отдельные аспекты истории этой армии, вроде собственных парашютистов.
Но поверить в то, что КНРА вообще в природе никогда не существовала - это too much. "Не могли же они всё вообще выдумать".
Но они именно, что всё выдумали. Никакой КНРА не было, а капитан Красной армии Ким Ир Сен вместе с командой советских корейцев был доставлен в Северную Корею советским же пароходом "Пугачев".
Точно также и сегодня в РФ люди пытаются сочинить для себя какую-то картину реальности в рамках пропагандистской метавселенной. Наподобие: ну да, боевые комары в американских биолабораториях в Украине - это, наверное, вранье. Но не может же быть, что НАТО против России ничего не планировало. Наверняка же что-то было, какие-то куски отхватить хотели. "Не могли же всё наврать".
Но - наврали всё. И, как и всегда в таких случаях, большинство судорожно вцепится в это пропагандистское вранье, как одинокая обезьянка в зоопарке вцепляется в плюшевого медведя. Потому что так привычнее, проще, а главное - не нужно отвечать на очень болезненные вопросы.
"Не могли же они всё наврать... Не могли же наши совсем ошибиться... Не могли же наши сотворить такое..."
Теги:
Роман Іваненко
Український гуморист, актор та учасник "Ліги Сміху" Роман Іваненко загинув на фронті.
https://tsn.ua/glamur/uchasnik-ligi-smihu-roman-ivanenko-zaginuv-na-viyni-2284057.html
Ігор Виходець
Учасник Ліги Сміху загинув на фронті: у Кременчуці попрощалися із полеглим військовослужбовцем Ігорем Виходцем
https://www.facebook.com/watch/?v=2013630395781386
Український гуморист, актор та учасник "Ліги Сміху" Роман Іваненко загинув на фронті.
https://tsn.ua/glamur/uchasnik-ligi-smihu-roman-ivanenko-zaginuv-na-viyni-2284057.html
Ігор Виходець
Учасник Ліги Сміху загинув на фронті: у Кременчуці попрощалися із полеглим військовослужбовцем Ігорем Виходцем
https://www.facebook.com/watch/?v=2013630395781386
Реакція Янко на зустріч Трампа і Зеленського
Янко Богдан Пеньяфорт - колумбієць з українським походженням
https://youtu.be/DrFKWaohknk?si=rklCQFWh52yE4Jg3
Янко Богдан Пеньяфорт - колумбієць з українським походженням
https://youtu.be/DrFKWaohknk?si=rklCQFWh52yE4Jg3
Теги:
Даний відеоряд був створений відповідно до стилю та настрою музики.
Не варто забувати, що реальність війни набагато суворіша та важкіша, ніж окремі кадри, показані в кліпі.
Коли вона востаннє була в нашій глухій провінції,
Чоловічі серця розліталися на уламки.
Це цікавий факт, та вона мала таку традицію -
Ховати свої почуття всередину своєї берданки.
Можливо вона десь біжить за весною,
І це так легко було передбачити.
Та тепер її подруги це валькірії на полі бою,
Які сміються над чиєюсь вдачею.
https://youtu.be/2olDHAiSZZo?si=ITlYqa45dw9Q9NGV
Не варто забувати, що реальність війни набагато суворіша та важкіша, ніж окремі кадри, показані в кліпі.
Коли вона востаннє була в нашій глухій провінції,
Чоловічі серця розліталися на уламки.
Це цікавий факт, та вона мала таку традицію -
Ховати свої почуття всередину своєї берданки.
Можливо вона десь біжить за весною,
І це так легко було передбачити.
Та тепер її подруги це валькірії на полі бою,
Які сміються над чиєюсь вдачею.
https://youtu.be/2olDHAiSZZo?si=ITlYqa45dw9Q9NGV
Червоний Хрест видає презервативи російським полоненим, а вони скаржаться на відсутність "Олів’є" у табірному меню
Джерело: https://censor.net/ua/v3538500
* * * * * * * * * * *
– Я вообще ничего не понял из сказанного — сказал Бишоп. – какую связь имеет рыба и туалет? Это был какой-то бред?
– Я все поняла, – сказала капрал Дитрих. – План «Си», Бишоп. Работаем.
– Это потому что я для вас робот? – смиренно осведомился андроид? – И вам меня не жалко? Разменная монета? Но я всегда предпочитал, когда меня называют «искусственным человеком».
Дитрих тяжело вздохнула, захлопнула складной тактический терминал, поднялась с места и подошла к Бишопу упершись ему в лысоватый лоб каской.
– Понимаешь, Би, У русских наступило восьмое марта. Если бы ты был мужиком, тебя бы споили. Если был бабой — выебали. Но ты для местных ни то, ни другое, ты резиновая кукла. Максимум, что могут с тобой сделать — это подарить. Ты единственный член команды, который может добраться до броневика и вызвать бэк-шаттл с «Сулако». После гибели Гормана я второй человек в вертикали командования, и пока наш лейтенант бегает по коридорам и играется в «Дум», я отдаю приказы.
– Я понял, мэм, – холодно ответил Бишоп, – Резиновая кукла в вашем распоряжении.
– Ничего ты не понял, – еще холоднее сказала Дитрих. – Это я клала розы раз в году в твоей каюте, в каждый день твоей сборки, идиот. Которые ты сразу выбрасывал под категорией «органический мусор». И если ты не понимаешь, то ты реально хуевая модель. Дай мне руку, киборг.
Бишоп послушно протянул правую ладонь. Дит выхватила из подвески листовидный тяжелый клинок, быстро полоснула себя по ладони, затем ладонь Бишопа и свела руки. Красно-белая капля упала на пол.
– «Урошнор», два-два-семнадцать, – сказал Дитрих.- Код подтверждаю, как офицер мобильной колониальной пехоты. Капрал Дитрих, дактилокод подтвержаю — Дитрих приложила палец к погону, – Бишоп повалится на пол, затем поднялся на четвереньки, и опираясь на руки, полез по стене, стараясь встать на обе ноги.
– Ебануться, – сказал Хадсон. – Она раскодировала боевого андроида. Зачем? У него же хуя даже нет!
– Я закажу ему десятикилометровый хуй в биогруппе Вейланда, если мы вернемся домой. – ответила Дитрих. – а тут мне достаточно поцелуя.
– Тебе двадцать один сантиметр предел, а то лопнешь – сказал Бишоп, отворачиваясь от стены. Затем его вырвало красно-бело-синим.
– М прошу вибачите за особисте, м сі тіко народив як несинтетична людина. – прохрипел Бишоп. давясь во рту какими-то чипами и проводами – И вообще, в хате мужик решает. Но принимая во внімание. Режьте трубу, я ухожу к броніку. Як ся не поверну через штри години, мо б шсіть — то м ся тікайте. До самальотів. Тікам м с сюди.
Бишопа опять вырвало кремнием и гаками.
***
– Як м ся не прийдеш — сказала Дитрих.- То я сама прийду до тя, й то буде аллілуйя, ся м нехай ховають по хатам. Шоби там таке не було. Спалю сьо шо сбачу. В попіл. В порох. В недихай ме. Майо м фламтрувера, імпульса, та шестибарретний гарматник центрального поверту. Повибаю нахуй до йобаной матері. Вибач, коханий, шо лаюся, як кацапина, а м то нерви в жіночки.
– Но то, м ся не переймай, кицьо. Життя ся так склало. Цьом ме, кохана? Ньо, не на останніє є «цьом», йо, жени дурні думки. Так, чьомочки. На побачення до стрічи.
– На тобі перше, – сказала Дитрих, глубоко, с языком поцеловала Бишопа, – Цей цьом за любов. На другий, на путь, то другий цьом. А третій, як схочеш отримати, ся м повертай живий, коханий, бо як цьомну втретьо, то маю м мати діте, як тричі цілована – и заварила за ним разрез трубы. Затем приложилась ухом к остывающему металлу. Бывший андроид перевернулся на живот, и пополз по тьюбу, подтягивая за собой сумку с инструментами.
Дитрих всхлипнула и уткнулась головой в металл трубы. К ней осторожно подошел Хадсон и погладиил ее по плечу.
– Слушай, Дит, я понимаю, что любить бесполого робота сложно…
– Сам ты бесполый робот, хоть и трахал меня четыре года, и ни разу цветов не подарил. А он человек. Синтетический.
Хадсон помялся, потом сел на пол рядом с Дитрих и обнял ее, скрипнув панцирем.
– Извини. Хуйню пизданул. Добавь “Иглз” на канале. Реально кроет ксенопсихоз. Хочешь я за ним поползу? И обратно приволоку?
– А смысл? Мужики, когда их любишь, всегда от тебя уползают в какую-то канализационную трубу. Вот почему ты не полез?
– Вот тут ты не права, сеструха, – серезно сказал Хадсон и погладил Дитрих по каске. – Мужки упозают в трубу, чтобы ты не полезла туда. Вот теперь я точно понял, что Бишоп человек. Мужик – он состоит в голове,а не в штанах. Хоть и синтетический. Давай резак, я тоже полезу, вытащу твоего красавца из силикона.
– Поздно,- ответила Дитрих, и посмртрела на потолок.
С него, прожигая армирование, сочилсь рвота и оливье.
https://gorky-look.org.ua/index.php/2017/03/30/lj-imported-151331/
Джерело: https://censor.net/ua/v3538500
* * * * * * * * * * *
– Я вообще ничего не понял из сказанного — сказал Бишоп. – какую связь имеет рыба и туалет? Это был какой-то бред?
– Я все поняла, – сказала капрал Дитрих. – План «Си», Бишоп. Работаем.
– Это потому что я для вас робот? – смиренно осведомился андроид? – И вам меня не жалко? Разменная монета? Но я всегда предпочитал, когда меня называют «искусственным человеком».
Дитрих тяжело вздохнула, захлопнула складной тактический терминал, поднялась с места и подошла к Бишопу упершись ему в лысоватый лоб каской.
– Понимаешь, Би, У русских наступило восьмое марта. Если бы ты был мужиком, тебя бы споили. Если был бабой — выебали. Но ты для местных ни то, ни другое, ты резиновая кукла. Максимум, что могут с тобой сделать — это подарить. Ты единственный член команды, который может добраться до броневика и вызвать бэк-шаттл с «Сулако». После гибели Гормана я второй человек в вертикали командования, и пока наш лейтенант бегает по коридорам и играется в «Дум», я отдаю приказы.
– Я понял, мэм, – холодно ответил Бишоп, – Резиновая кукла в вашем распоряжении.
– Ничего ты не понял, – еще холоднее сказала Дитрих. – Это я клала розы раз в году в твоей каюте, в каждый день твоей сборки, идиот. Которые ты сразу выбрасывал под категорией «органический мусор». И если ты не понимаешь, то ты реально хуевая модель. Дай мне руку, киборг.
Бишоп послушно протянул правую ладонь. Дит выхватила из подвески листовидный тяжелый клинок, быстро полоснула себя по ладони, затем ладонь Бишопа и свела руки. Красно-белая капля упала на пол.
– «Урошнор», два-два-семнадцать, – сказал Дитрих.- Код подтверждаю, как офицер мобильной колониальной пехоты. Капрал Дитрих, дактилокод подтвержаю — Дитрих приложила палец к погону, – Бишоп повалится на пол, затем поднялся на четвереньки, и опираясь на руки, полез по стене, стараясь встать на обе ноги.
– Ебануться, – сказал Хадсон. – Она раскодировала боевого андроида. Зачем? У него же хуя даже нет!
– Я закажу ему десятикилометровый хуй в биогруппе Вейланда, если мы вернемся домой. – ответила Дитрих. – а тут мне достаточно поцелуя.
– Тебе двадцать один сантиметр предел, а то лопнешь – сказал Бишоп, отворачиваясь от стены. Затем его вырвало красно-бело-синим.
– М прошу вибачите за особисте, м сі тіко народив як несинтетична людина. – прохрипел Бишоп. давясь во рту какими-то чипами и проводами – И вообще, в хате мужик решает. Но принимая во внімание. Режьте трубу, я ухожу к броніку. Як ся не поверну через штри години, мо б шсіть — то м ся тікайте. До самальотів. Тікам м с сюди.
Бишопа опять вырвало кремнием и гаками.
***
– Як м ся не прийдеш — сказала Дитрих.- То я сама прийду до тя, й то буде аллілуйя, ся м нехай ховають по хатам. Шоби там таке не було. Спалю сьо шо сбачу. В попіл. В порох. В недихай ме. Майо м фламтрувера, імпульса, та шестибарретний гарматник центрального поверту. Повибаю нахуй до йобаной матері. Вибач, коханий, шо лаюся, як кацапина, а м то нерви в жіночки.
– Но то, м ся не переймай, кицьо. Життя ся так склало. Цьом ме, кохана? Ньо, не на останніє є «цьом», йо, жени дурні думки. Так, чьомочки. На побачення до стрічи.
– На тобі перше, – сказала Дитрих, глубоко, с языком поцеловала Бишопа, – Цей цьом за любов. На другий, на путь, то другий цьом. А третій, як схочеш отримати, ся м повертай живий, коханий, бо як цьомну втретьо, то маю м мати діте, як тричі цілована – и заварила за ним разрез трубы. Затем приложилась ухом к остывающему металлу. Бывший андроид перевернулся на живот, и пополз по тьюбу, подтягивая за собой сумку с инструментами.
Дитрих всхлипнула и уткнулась головой в металл трубы. К ней осторожно подошел Хадсон и погладиил ее по плечу.
– Слушай, Дит, я понимаю, что любить бесполого робота сложно…
– Сам ты бесполый робот, хоть и трахал меня четыре года, и ни разу цветов не подарил. А он человек. Синтетический.
Хадсон помялся, потом сел на пол рядом с Дитрих и обнял ее, скрипнув панцирем.
– Извини. Хуйню пизданул. Добавь “Иглз” на канале. Реально кроет ксенопсихоз. Хочешь я за ним поползу? И обратно приволоку?
– А смысл? Мужики, когда их любишь, всегда от тебя уползают в какую-то канализационную трубу. Вот почему ты не полез?
– Вот тут ты не права, сеструха, – серезно сказал Хадсон и погладил Дитрих по каске. – Мужки упозают в трубу, чтобы ты не полезла туда. Вот теперь я точно понял, что Бишоп человек. Мужик – он состоит в голове,а не в штанах. Хоть и синтетический. Давай резак, я тоже полезу, вытащу твоего красавца из силикона.
– Поздно,- ответила Дитрих, и посмртрела на потолок.
С него, прожигая армирование, сочилсь рвота и оливье.
https://gorky-look.org.ua/index.php/2017/03/30/lj-imported-151331/
Теги:
чому можна посміхатись у такій розмові? вочевидь, нічому.
але, як бачите, посмішок багато.
гнати нечисть з нашої землі
https://youtu.be/m7IvT286ULk?si=uhW3CayNWchYAzgw
але, як бачите, посмішок багато.
гнати нечисть з нашої землі
https://youtu.be/m7IvT286ULk?si=uhW3CayNWchYAzgw
Теги:
Теги:
Noblesse oblige або Шляхетність зобов'язує — французький крилатий вираз, що став використовуватись в багатьох мовах в оригінальному вигляді й означає, що шляхетність це більше ніж просто привілеї та знатність, а вимагає від людини, яка має такий статус, виконувати соціальні обов'язки.
В Оксфордському словнику англійської мови зазначено, що цей термін буквально має сенс: "шляхетне походження передбачає шляхетну поведінку".
Dictionnaire de l'Académie française визначає цей вираз таким чином: Хто претендує на шляхетність, той повинен вести себе достойно. Або - треба діяти таким чином, щоб відповідати своєму становищу та привілеям, з якими ти народився, отримав та/або заробив їх.
В Оксфордському словнику англійської мови зазначено, що цей термін буквально має сенс: "шляхетне походження передбачає шляхетну поведінку".
Dictionnaire de l'Académie française визначає цей вираз таким чином: Хто претендує на шляхетність, той повинен вести себе достойно. Або - треба діяти таким чином, щоб відповідати своєму становищу та привілеям, з якими ти народився, отримав та/або заробив їх.
Теги:
відео про нормальну людину
про рф
про освіту в рф
про особистий досвід і відкриття України
про авторитаризм російських лекторів
про агресію до американського громадянина в рф
американці дуже погано вчать географію
українська мова в Каліфорнії
(тест на паляницю пройшов!)
https://youtu.be/AZa-Fikye6k?si=-kyJCmjuQnRWl8ya
про рф
про освіту в рф
про особистий досвід і відкриття України
про авторитаризм російських лекторів
про агресію до американського громадянина в рф
американці дуже погано вчать географію
українська мова в Каліфорнії
(тест на паляницю пройшов!)
https://youtu.be/AZa-Fikye6k?si=-kyJCmjuQnRWl8ya
Теги:
Наскільки ж вони нічого не розуміють про нас.
Ані росіяни, ані інші сусіди, ані наші союзники, партнери, ті, хто далеко за океаном і ті, хто майже поряд на мапі.
Все ж на поверхні. Все відкрито. Але вони дивляться і не бачать.
Ми є та нація, яка з деревʼяними палками і тоненькими щитами вийшла проти снайперів на Майдані і перемогла.
Ми є ті, хто зупинив навалу у лютому 2022. Ту саму, яку ми за всіма розрахунками і друзів, і ворогів зупинити не могли.
Ми є ті, чиї діди і прадіди билися з комуністами в лісах і горах, розуміючі, що перемогти неможливо. І потім вони ж, кинуті у тюрми, підіймали повстання, аби просто дотягнутися до горлянки ворога – і піти у засвіти з честю і зброєю в руках.
Ми є ті, хто бився завжди. І цього ніхто не зрозумів. Ані Путін. Ані Трамп. Ані інші.
Ми є щит Європи. Щит може здаватись незручним. Може – задорогим. Щит може натирати руку до крові. Але без щита тобі кінець.
Якщо ви лицарі – вам потрібен щит. Якщо ви жертви – вам потрібен ошійник раба.
Ми є щит, що приймає на себе удар. На наших душах безліч зазубрин, щербин, наші серця в крові, бо всі ми втратили когось і втратили щось.
Але ми тут тисячу років. Ми були тут вчора. Ми стоїмо тут сьогодні. І ми будемо стояти тут завтра. Біля могил наших друзів.
Ми сьогодні дивились з сином документальний фільм про Майдан. Цей фільм дивилися тисячі людей в усьому світі. Можливо, мільйони. І я впевнений, що вони дивилися – і не бачили. Слухали – і не чули.
Людей, які вірять у правду більше, ніж у смерть, перемогти неможливо.
Лютий – це місяць, який завжди показував світу, хто ми є. А світ дивився і не бачив.
Ми переможемо. Я вірив в це тоді, вірив у 2022-му, вірю зараз, бо знаю наших людей.
Весь Всесвіт може бути проти нас. Але це тільки розпалює нашу лють.
Лютий – наш місяць. Ви дійсно мали б це зрозуміти.
t.me/gudymenko_official/1284
Ані росіяни, ані інші сусіди, ані наші союзники, партнери, ті, хто далеко за океаном і ті, хто майже поряд на мапі.
Все ж на поверхні. Все відкрито. Але вони дивляться і не бачать.
Ми є та нація, яка з деревʼяними палками і тоненькими щитами вийшла проти снайперів на Майдані і перемогла.
Ми є ті, хто зупинив навалу у лютому 2022. Ту саму, яку ми за всіма розрахунками і друзів, і ворогів зупинити не могли.
Ми є ті, чиї діди і прадіди билися з комуністами в лісах і горах, розуміючі, що перемогти неможливо. І потім вони ж, кинуті у тюрми, підіймали повстання, аби просто дотягнутися до горлянки ворога – і піти у засвіти з честю і зброєю в руках.
Ми є ті, хто бився завжди. І цього ніхто не зрозумів. Ані Путін. Ані Трамп. Ані інші.
Ми є щит Європи. Щит може здаватись незручним. Може – задорогим. Щит може натирати руку до крові. Але без щита тобі кінець.
Якщо ви лицарі – вам потрібен щит. Якщо ви жертви – вам потрібен ошійник раба.
Ми є щит, що приймає на себе удар. На наших душах безліч зазубрин, щербин, наші серця в крові, бо всі ми втратили когось і втратили щось.
Але ми тут тисячу років. Ми були тут вчора. Ми стоїмо тут сьогодні. І ми будемо стояти тут завтра. Біля могил наших друзів.
Ми сьогодні дивились з сином документальний фільм про Майдан. Цей фільм дивилися тисячі людей в усьому світі. Можливо, мільйони. І я впевнений, що вони дивилися – і не бачили. Слухали – і не чули.
Людей, які вірять у правду більше, ніж у смерть, перемогти неможливо.
Лютий – це місяць, який завжди показував світу, хто ми є. А світ дивився і не бачив.
Ми переможемо. Я вірив в це тоді, вірив у 2022-му, вірю зараз, бо знаю наших людей.
Весь Всесвіт може бути проти нас. Але це тільки розпалює нашу лють.
Лютий – наш місяць. Ви дійсно мали б це зрозуміти.
t.me/gudymenko_official/1284
#1Lib1Ref — регулярна міжнародна акція, метою якої є залучати бібліотекарів до наповнення Вікіпедії авторитетними джерелами. До ініціативи може долучитися будь-хто.
Наступний раунд акції триватиме З 19 лютого до 10 березня 2025. Традиційно, щоб долучитися, треба додати якомога більше авторитетних джерел до статей, які цього потребують, додавши гештеґ #1Lib1Ref в описі змін. До речі, посилань на авторитетні джерела потребують не лише статті у Вікіпедії, а й у сестринських проєктах: Вікіцитатах, Вікімандрах, Вікіданих та інших, такі редагування також варто позначати гештеґом #1Lib1Ref в описі змін.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:1Lib1Ref
Наступний раунд акції триватиме З 19 лютого до 10 березня 2025. Традиційно, щоб долучитися, треба додати якомога більше авторитетних джерел до статей, які цього потребують, додавши гештеґ #1Lib1Ref в описі змін. До речі, посилань на авторитетні джерела потребують не лише статті у Вікіпедії, а й у сестринських проєктах: Вікіцитатах, Вікімандрах, Вікіданих та інших, такі редагування також варто позначати гештеґом #1Lib1Ref в описі змін.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:1Lib1Ref
https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Wiki_Loves_Folklore_2025_in_Ukraine
«Вікі любить фольклор» — це міжнародний фотоконкурс, який має на меті відзначати культурне розмаїття з усього світу через проєкти Вікімедіа (здебільшого Вікіпедія та Вікісховище). Взяти участь у конкурсі може кожен та кожна.
«Вікі любить фольклор» — це міжнародний фотоконкурс, який має на меті відзначати культурне розмаїття з усього світу через проєкти Вікімедіа (здебільшого Вікіпедія та Вікісховище). Взяти участь у конкурсі може кожен та кожна.
англ. Mary Wortley Montagu
15 травня 1689, Лондон — 21 серпня 1762, Лондон
— англійська письменниця і мандрівниця, протофеміністка. Відома науково цінними «Турецькими листами», першим твором світської жінки про мусульманський Схід. Вперше привезла в Європу ранню техніку щеплення віспи (варіоляція).
Дружина посла Британської імперії в Османській імперії, представниця вищої аристократії Великої Британії (з сім'ї герцога; чоловіком її дочки був прем'єр-міністр Джон Стюарт).
Життєпис
Мері П'єрпонт народилася в Лондоні 15 травня 1689 року у забезпеченій сім'ї Евеліна П'єрпонта, 5-го графа Кінгстон-на-Халлі. Хрещена 26 травня у церкві Святого Павла в Ковент-Гарден. Родині належали маєток Торсбі-хол і Хольм-П'єрпонт у Ноттінгемширі, будинок у Вест-Діні в Вільширі. У Торсбі-холі розташовувалася одна з найкращих приватних бібліотек Англії, і Мері з любов'ю користувалася нею. Бібліотека була втрачена під час пожежі Торсбі-холу в 1744 році.
У коло близьких друзів леді Мері входила Мері Естел, відома боротьбою за права жінок, і Енн Вортлі Монтегю, онука графа Едварда Монтегю. Вона вела з Монтегю жваве листування, однак листи Монтегю часто були обробками чернеток, написаних її братом сером Едвардом Вортлі Монтегю. Після смерті Енн в 1709 році листування Едварда і Мері продовжилася безпосередньо, і Монтегю зробив П'єрмонт пропозицію.
Батько Мері, до цього часу виведений в маркізи Дорчестера, відмовив Монтегю, не бажаючи робити його спадкоємцем своїх володінь. Переговори не дали результату, і зважаючи на те, що Евелін П'єрпонт збирався видати дочку за іншого претендента на її руку, в 1712 році Едвард і Мері втекли і таємно повінчалися.
Перші роки сімейство провело відокремлено, а в 1715 році чоловік став членом парламенту від Вестмінстера, а незабаром після цього лордом-комісіонером Скарбниці. Незабаром леді Мері Монтегю приєдналася до нього у Лондоні і завдяки гострому розуму швидко завоювала важливе місце при дворі.
У 1716 році Едвард Вортлі Монтегю був призначений послом Великої Британії в Стамбулі. Подорож туди і життя в Стамбулі леді Мері описала в так званих «Листах з турецького посольства». Ці листи надихнули ряд наступних мандрівниць-письменниць і орієнтальне мистецтво Європи. В 1717 Едвард Монтагю був відкликаний, але подружжя прожило в Стамбулі до 1718 року.
Мері Монтегю привезла в Лондон зі Стамбула відомості про прийняту в Османській імперії варіоляцію — ранню практику щеплення віспи. Вона залишалася єдиним засобом щеплення віспи до винаходу Едвардом Дженнером більш безпечної вакцинації за допомогою коров'ячої віспи в 1790-х. Незважаючи на опозицію британських медиків і громадськості, які вважали варіоляцію негідним «орієнтальним» методом, діти королівської родини були успішно вакциновані проти віспи.
15 травня 1689, Лондон — 21 серпня 1762, Лондон
— англійська письменниця і мандрівниця, протофеміністка. Відома науково цінними «Турецькими листами», першим твором світської жінки про мусульманський Схід. Вперше привезла в Європу ранню техніку щеплення віспи (варіоляція).
Дружина посла Британської імперії в Османській імперії, представниця вищої аристократії Великої Британії (з сім'ї герцога; чоловіком її дочки був прем'єр-міністр Джон Стюарт).
Життєпис
Мері П'єрпонт народилася в Лондоні 15 травня 1689 року у забезпеченій сім'ї Евеліна П'єрпонта, 5-го графа Кінгстон-на-Халлі. Хрещена 26 травня у церкві Святого Павла в Ковент-Гарден. Родині належали маєток Торсбі-хол і Хольм-П'єрпонт у Ноттінгемширі, будинок у Вест-Діні в Вільширі. У Торсбі-холі розташовувалася одна з найкращих приватних бібліотек Англії, і Мері з любов'ю користувалася нею. Бібліотека була втрачена під час пожежі Торсбі-холу в 1744 році.
У коло близьких друзів леді Мері входила Мері Естел, відома боротьбою за права жінок, і Енн Вортлі Монтегю, онука графа Едварда Монтегю. Вона вела з Монтегю жваве листування, однак листи Монтегю часто були обробками чернеток, написаних її братом сером Едвардом Вортлі Монтегю. Після смерті Енн в 1709 році листування Едварда і Мері продовжилася безпосередньо, і Монтегю зробив П'єрмонт пропозицію.
Батько Мері, до цього часу виведений в маркізи Дорчестера, відмовив Монтегю, не бажаючи робити його спадкоємцем своїх володінь. Переговори не дали результату, і зважаючи на те, що Евелін П'єрпонт збирався видати дочку за іншого претендента на її руку, в 1712 році Едвард і Мері втекли і таємно повінчалися.
Перші роки сімейство провело відокремлено, а в 1715 році чоловік став членом парламенту від Вестмінстера, а незабаром після цього лордом-комісіонером Скарбниці. Незабаром леді Мері Монтегю приєдналася до нього у Лондоні і завдяки гострому розуму швидко завоювала важливе місце при дворі.
У 1716 році Едвард Вортлі Монтегю був призначений послом Великої Британії в Стамбулі. Подорож туди і життя в Стамбулі леді Мері описала в так званих «Листах з турецького посольства». Ці листи надихнули ряд наступних мандрівниць-письменниць і орієнтальне мистецтво Європи. В 1717 Едвард Монтагю був відкликаний, але подружжя прожило в Стамбулі до 1718 року.
Мері Монтегю привезла в Лондон зі Стамбула відомості про прийняту в Османській імперії варіоляцію — ранню практику щеплення віспи. Вона залишалася єдиним засобом щеплення віспи до винаходу Едвардом Дженнером більш безпечної вакцинації за допомогою коров'ячої віспи в 1790-х. Незважаючи на опозицію британських медиків і громадськості, які вважали варіоляцію негідним «орієнтальним» методом, діти королівської родини були успішно вакциновані проти віспи.